Документаторка, будучи соціальною працівницею, довгий час супроводжувала жінку, яка жила з ВІЛ та мала наркозалежність. Жінка так і не розпочала АРВ лікування і невдовзі, на жаль, померла від СНІДу. У неї залишилась маленька донька.
Зараз дівчинку виховує бабуся, яка самотужки намагається впоратись із ситуацією, але стало ще важче, коли дитина відмовилась ходити до школи. Як виявилося, серед однокласників почали ширитись чутки, що мама дівчинки була “наркоманкою», «вона померла від СНІДу». Діти передавали ці слова одне одному, а вчителі, схоже, не втручались.
Дівчинка замкнулась у собі, більше не хотіла повертатися до школи. Казала, що боїться насмішок і того, що всі дивитимуться на неї як на “дитину наркоманки”.
Після звернення бабусі, документаторка зустрілася з директоркою школи. Вона виявилась небайдужою — одразу погодилася провести бесіду з педагогічним колективом і запросити фахівців для заняття з учнями про повагу, толерантність і недопущення цькування. Урок пройшов успішно, і після нього кілька однокласників навіть підійшли до дівчинки з вибаченнями.
Бабуся зраділа, коли дівчинка вперше сама сказала, що хоче знову піти до школи. Вона повернулася до навчання, і поступово посмішка на її обличчі почала з’являтися все частіше.