Незважаючи на велику кількість статей та матеріалів, тема співзалежності досі залишається «незручною» для суспільства.
Вона поки офіційно не визнана Міжнародною класифікацією хвороб, проте важко уявити родичів та близьких залежних людей здоровими у фізичному і психологічному плані.
Співзалежність є причиною розвитку багатьох захворювань, здатних зруйнувати життя і психічне здоров’я людини. До її проявів відносяться:
- постійна присутність у співзалежної людини думок про хворого родича;
- агресивна поведінка, що виявляється в жорсткому контролі за пересуванням, діями і контактами залежного;
- втрата контролю над своїми емоціями;
- самообман, що проявляється у неприйнятті виниклої проблеми;
- відчуття провини, сорому, звинувачення себе у виникненні чужої залежності;
- підвищення стійкості до внутрішнього психологічного болю;
- зниження самооцінки;
- сприйняття хворого в якості «малолітньої» дитини, з подальшим перекладанням відповідальності за будь-які дії залежного на себе;
- саморуйнуюча поведінка і втрата здатності реально мислити;
- вживання психоактивних речовин разом із залежною людиною (мотиви типу «тільки щоб дитина була задоволена і їй не загрожувала небезпека»);
- стійка ненависть до хворого, яка провокує нервове виснаження і затяжну депресію.
Перелічені вище симптоми з легкістю можуть перерости у важкі психіатричні відхилення.
Як хвороба, співзалежність має кілька стадій розвитку:
- Занепокоєність. Проявляється настороженістю співзалежного. Можливе заперечення проблеми або її виправдання. Спостерігаються невеликі провали в пам’яті і підвищення стійкості до психічних переживань.
- Самозахист. У співзалежного виникає почуття підвищеної відповідальності за стан і дії хворого. Співзалежний зазвичай виступає в ролі переслідувача, вмовляє, погрожує, тиском переконує залежного в необхідності лікування. Провали в пам’яті можуть частішати.
- Адаптація. Домінуючі почуття сорому і провини поступово заміщуються гнівом і роздратуванням. Відбувається посилення спроб контролю. Під маніпуляціями хворого формується «роль жертви», в результаті якої співзалежна людина постійно звинувачує себе в проблемах залежного. Виникає почуття образи і гніву на хворого.
- Виснаження. Образа, розчарування, гнів перероджуються в сильну ненависть до залежного. Найчастіше в цій фазі відбувається загострення хронічних психологічних і фізичних захворювань, викликаних постійним перебуванням у стані стресу.
- Одужання. Ефективне лише за умови відсторонення від життя і проблем залежного, концентрації на своїй меті і потребах.
Лікарі, наркологи, психологи, психіатри одностайно стверджують: успіх можливий лише в тому випадку, якщо психологічну терапію проходить і залежна людина, і співзалежні члени сім’ї.
Практика показує, що люди з оточення залежної людини можуть не розуміти проблеми та часто не хочуть визнати правду про свій стан.
Про методи позбавлення від співзалежності читайте в наступній частині.