Проблема домашнього насильства не нова. Однак багато осіб не вбачають у цьому проблеми під призмою соціальних стереотипів. Та й найчастіше кривдником є близька людина, яку «шкода» та яка в черговий раз “обіцяє змінитись”. Чим більше постраждала/-ий мовчить, тим більше насильник переконується у своїй безкарності.
Насильство — це не лише коли людину б’ють чи ґвалтують. Це і позбавлення житла, їжі, заборона працювати, образи, шантаж, небажані дотики до тіла.
Насильство не є нормою і не може толеруватися за жодних умов.
Знайомтесь, – М’ята, клієнтка проєкту REAct. М’ята – це і нікнейм нашої героїні, і прикметник, бо насильницькі дії від рідної матері – це не лише слова, а реальність дитини останніх трьох років.
В перший день навчання у виші М’ята повідомила, що їй немає де мешкати. Поневіряється по знайомим і друзям вона вже тривалий час. В 14 вже працювала в колекторській компанії, поки її не накрила поліція. Паралельно – займалась художнім татуюванням. Так і виживала, бо від матері не отримувала ні копійки. Навпаки, жінка видурювала в неї останні гривні, щоб придбати… нових ляльок, яких жадібно колекціонує, маючи та не виховуючи при цьому своїх двох живих.
Районна ювенальна превенція і служба у справах дітей повинні були втрутитись, захистити права дівчинки, вплинути на матір, позбавити її батьківських прав врешті-решт. Якби не одне але: вже під час першого повідомлення про випадок домашнього насильства адміністрація закладу говорила одне й теж: «Це незвичайна, проблемна дівчинка», натякаючи на трансгендерність М’яти та на те, що вона «чомусь» постійно ріже собі руки та перебуває на обліку з цього приводу.
Війна вносить свої неприємні корективи в роботу служб: на чисельні офіційні листи їм можна безкарно не відповідати, звернення громадян ігнорувати й не фіксувати. Там, де раніше вівся особистий прийом, наразі він відсутній. Телефонні номери не працюють. Звернутись через сайти неможливо, бо знову ж таки через воєнний стан функція зворотного зв’язку зникла, як і перелік посадовців, на чиє ім’я писати звернення. Центри соціально-психологічної реабілітації для неповнолітніх, які б також мали б допомагати, евакуйовані за кордон.
Пів року листувань не дали жодного позитивного результату. Навпаки, М’яту завдяки старанням її матері ювенальна превенція поставила на облік як дитину-втікача. Та й правда завжди на боці матері «проблемної дитини».
З таким непростим кейсом, соціальний педагог дівчинки звернулася до РЕАктора. Фахівчиня просила допомогти перевести М’яту на повне державне забезпечення та допомогти подати позовну заяву для позбавлення її матері батьківських прав.
З юридичної практики такі справи – найскладніші. Тим паче, що служба у справах дітей навідріз відмовлялась подавати судовий позов, пропонуючи це зробити навчальному закладу або неповнолітній.
Під час ініційованої РЕАктором у райвиконкомі зустрічі всіх сторін, ССД викликала конфліктолога, яка намагалась “примирити” мати й доньку.
Вирішальні дві крапки над «ї» в цій зустрічі поставили слова матері: «О чём вы мне все говорите?! Я сдам М. в бордель, пусть мне деньги на куклы зарабатывает!» та випадково присутня на засіданні представниця-медіаторка БППД, яка наполягла на внесенні цих слів в протокол…
І тут нарешті ССД «почула», що потрібно терміново діяти, оскільки дитина дійсно знаходиться в складних життєвих обставинах. Однак представляти інтереси дитини крім матері нікому, а державний піклувальник за 6 місяців так і не призначений.
Далі було назначено конкретний терміновий план дій: стаціонар лікарні, акт на покинуту дитину, а 01.03.2023 року засідання райвиконкому і довгоочікуване рішення про призначення державного піклувальника в особі навчального закладу і переведення М. на повне державне забезпечення.
Це означає, що з березня М’ята вже може сміливо мешкати в гуртожитку закладу, без страху, що мати забере її з нього і буде знущатись, як і раніше. Дівчина буде отримувати соціальну стипендію й компенсацію на харчування, гарантовані державою.
А це значить, що буде законна їжа, яку вона раніше неправдами отримувала завдяки небайдужим, гроші на найнеобхідніше. І… адвокат від безоплатної вторинної правової допомоги!
Завдяки втручанню проєкту REAct відбулися реальні зміни: була подана позовна заява, наприкінці квітня М’ята отримала перші соціальні виплати, на 08.06.23р. призначене перше судове засідання. Всі служби погодились допомагати й співпрацювати.
Життя триває!
Кажуть, що перемоги лікують біль. Напевно, це так. У квітні регіональний координатор проєкту REAct Микола Красуля запропонував М’яті взяти участь в конкурсі соціальної реклами «Ми – вільні, рівні, сильні!»
Спільними зусиллями був розроблений сценарій та відзнята короткометражка. 28 квітня відбувся другий очний тур конкурсу проєкту «Нульова толерантність до насильства».
До цієї знакової, зворушливої й очікуваної для нас події 17 (!) експертами були відібрані по 10 найкращих робіт в кожній номінації, які за оцінками професійного журі в І турі набрали найбільшу кількість балів.
Перед нашою головною героїнею фільму стояла нелегка задача: презентувати творчу роботу, розкривши її мету й ідею, та подолати своє хвилювання. І перше, і друге нашій розумничці вдалось на “відмінно”!
1 місце в номінації “Соціальний ролик” та загальноконкурсний Приз глядацьких симпатій – наші!!! “М/м’ята” ПЕРЕМОГЛА❕
М’ятко, пишаємось тобою! Зростай й надалі сильною й сміливою! Мрій та прагни до здійснення мрій!
А проєкт REAct продовжує працювати, в черговий раз доводячи істину: зупинити насильство зможемо тільки разом, формуючи нульову толерантність суспільства до нього.