Вагітна клієнтка ЛЖВ для безпечного народження дитини перемістилася з зони активних дій у більш спокійне місто, де оформила статус ВПО. Після народження дитини та опинившись у скрутному становищі, Інна, як мати-одиначка, вирішила оформити ВПО і на дитину. Звернувшись за отриманням цієї послуги до спеціаліста Управління соціального захисту населення за місцем тимчасового перебування, жінка отримала відмову у отриманні цієї послуги, оскільки, з пояснень спеціалістки, вона вже отримувала соціальну допомогу в статусі мати-одиначки.
Коли Інна почала сперечатися з рішенням спеціалістки та наводити, в якості прикладу, її подругу в іншому місті з таким же статусом, яка отримує адресну допомогу на дитину, то спеціалістка в грубій формі відповіла: «Тут я закон і мені вирішувати кому надавати допомогу» і порадила бути вдячною хоча б за ті кошти, які вона вже отримує.
Після цієї суперечки, щоб досягти справедливості, Інна вирішила звернутися по допомогу до РЕАкторки. Документаторка, вислухавши жінку, запропонувала їй отримати безоплатну правову допомогу онлайн. Під час зустрічі, юристка надала роз’яснення, що в даному випадку дійсно були порушені права жінки. А саме:
виплата допомоги на проживання ВПО не залежить від отримання соціальної допомоги як мати-одиначки;
діти, які народилися у ВПО, мають право на отримання довідки переселенця та на грошові виплати.
Далі, зі згоди клієнтки та за допомогою юристки, був складений офіційний лист до керівника Управління соціального захисту населення міста, де мешкала Інна, з висвітленням цих фактів порушення та проханням надати зворотній зв’язок.
Наразі з жінкою вже зв’язався представник цього Управління та запросив її на оформлення ВПО для дитини. В усній формі їй була надана відповідь на лист та повідомлено, що спеціалістка, яка незаконно відмовила їй в цій послузі, отримала догану та їй була призначена внечергова перекваліфікація.
Ресурси – це ті життєві опори, які дозволяють забезпечувати нам основні життєві потреби: виживання, безпека, фізичний комфорт, співіснування в соціумі та самореалізація. Вони впливають на наші можливості, визначають, чого ми можемо досягнути, а чого ні. Від них залежить кількість часу, який нам потрібно витратити для досягнення певної мети.
Внутрішній ресурс – це фізичні та моральні сили, які нам конче потрібні для повсякденного життя. Тож давайте розберемо, де взяти сили та як зберегти свій внутрішній ресурс для комфортного життя?
Перш за все,
1. Навчіться зберігати та впусту не витрачати наявний ресурс
Тимчасово не включайтеся в ситуації, які вас безпосередньо не стосуються. Наприклад, у конфлікти й розмови людей, які вас оточують: вони розмовляють між собою, але не з вами.
2. Не виконуйте роботу, якої від вас не вимагають.
Не варто витрачати внутрішній ресурс на відстоювання не принципової для вас думки. Не вступайте в суперечки через дрібниці. Найчастіше непринципові питання забирають набагато більше сил на відстоювання, ніж приносять задоволення.
3. Не ігноруйте фізичних потреб. Якщо вам хочеться пити – пийте, відчуваєте, що голодні – поїжте, якщо вам необхідно прогулятися чи полежати – зробіть це. Але важливо ставити своєму тілу запитання усвідомлено, з паузами і з концентрацією на відчуттях тіла.
4. Відпочивайте. Наше тіло здебільшого відпочиває під час сну, а от мозок відпочиває в інформаційній тиші. Для нормального відпочинку зменшіть кількість спожитої інформації. Під час відпочинку залиште навколо тільки фонові шуми. Прямої, спрямованої в очі чи вуха, інформації (новин, фільмів, книжок), краще уникати.
5. Відмовляйтеся від способів проведення дозвілля, які вас стомлюють. Приміром, від зустрічей із людьми, якщо ви перенасичені контактами за день. Від поїздок в громадському транспорті, якщо є можливість пройтися.
По-друге, вчимося зберігати й накопичувати ресурс
Коли вдається зберігати ресурс на стабільному рівні тривалий час, ви можете поступово його нарощувати. Для цього:
– Намагайтеся регулярно отримувати нові позитивні враження, шукайте джерела навколо. Йдеться про те, щоб відстежити речі, явища й події, які наповнюють вас і при цьому не стомлюють.
– Знаходьте приємні для вас події, образи, запахи в навколишньому світі.
– Ретельно підходьте до вибору кола свого спілкування. Оточуйте себе людьми, з якими вам цікаво й неважко спілкуватися. Дозвольте собі відмовлятися від того, щоб вислуховувати скарги інших людей, давати їм поради і брати активну участь у плітках і чварах. Не лінуйтеся шукати навколо людей за інтересами.
– Піклуйтеся про себе фізично, вчасно звертайте увагу на біль, порушення в роботі організму, симптоми втоми нервової системи й звертайтеся по допомогу. Здоров’я – це основа всього, тому не ігноруйте свої захворювання.
Сестра хворої клієнтки на туберкульоз звернулася до документатора від дружньої організації, БФ «100 відсотків життя», із проханням допомогти розібратися із ситуацією, яка склалася з її племінниками у школі.
Анна, клієнтка Проєкту, перебуває на стаціонарному лікуванні у місцевому фтизіопульмонологічному центрі, про що дізналася дирекція школи, в якій навчаються її діти. Представники адміністрації закладу почали на постійній основі дискримінувати неповнолітніх дітей через діагноз матері і навіть погрожували здійснити відповідні заходи щодо вилучення дітей із сім’ї. Аргументуючи це тим, що через «неспроможність матері надавати необхідний догляд у зв’язку з хворобою», діти вимушені проживати у тітки.
Окрім цього, дирекція школи неодноразово демонструвала безпідставні сумніви щодо стану здоров’я дітей клієнтки та намагалася відділити їх від інших учнів. Подібні погрози та образи декілька разів відбувалися в присутності дітей та їх однокласників, що негативно впливало як на їх психологічний стан, так і на успішність у навчанні.
Документатор REAct надав первинну правову консультацію сестрі Анни. Окрім цього, спільно з сестрою клієнтки, він написав звернення до адміністрації закладу із роз’ясненням антидискримінаційного законодавства, додав акт обстеження житлових умов дітей та необхідні довідки про стан здоров’я дітей. Дітям також була надана психологічна допомога з боку спеціалістів дружньої організації.
Після отримання звернення, адміністрація закладу більше жодного разу не викликала сестру клієнтки до школи та не погрожувала дітям.
Гостра стресова ситуація – це стан, коли існує загроза життю людини. Ті, хто опинився в такій ситуації, потребують психологічної допомоги. Як діяти і що робити, якщо ви той, хто повинен надати першу психологічну допомогу?
Є чіткий протокол допомоги людям, які щойно пережили гостру стресову ситуацію. Він простий у застосуванні та підходить не тільки для психологів, а й для всіх, хто бере участь у ліквідації наслідків.
Пам’ятайте, що під час надання допомоги дуже важливо:
Не вступати в суперечки з людиною, якій надаєте допомогу, навіть якщо її думка відрізняється від вашої. Не переконуйте. Це не ваше завдання. Ваше завдання – допомога людині, яка переживає гостру реакцію на стрес.
Пам’ятайте, ви надаєте допомогу людині, яка особливо схильна до навіювання. Кожне ваше слово може бути як терапевтичним, так і руйнівним. Ваше завдання – знизити вплив стресової ситуації. Тому не слід вживати складні слова, які можуть заплутати.
А тепер до самої допомоги.
Потрібно заспокоїтися самому. Працюйте лише у стабільному емоційному стані. Вам теж може бути страшно, проте ви маєте контролювати свої емоції.
Вкрай важливо не говорити про емоції потерпілого. Потрібно «увімкнути» зовсім інші зони мозку. Не вживайте такі слова: «Заспокойтесь. Все буде добре. Все мине. Життя налагодиться» тощо. Вони ще більше стимулюють відчуття самотності у людині, якій ви допомагаєте. Вона вам не повірить.
Говоріть в набагато повільнішому темпі, ніж зазвичай. Для людини, якій ви надаєте допомогу, зовнішній світ зруйнувався, більше немає нічого стабільного. Тому потрібно навпаки спробувати дати відчуття опори та впевненості.
Говоріть чіткими короткими фразами. «Погляньте на мене. Ви бачите мене?» З цього можна розпочати. Людина відчуває ефект тунельного зору. Потрібно розширити цей тунель.
Встановіть контакт і дайте перше відчуття, що є щось, крім пережитого жаху. Представтеся.
Запитайте: «Як вас звати?»
Далі – куди Ви йшли, що робили, що збирались робити, коли …? (завила сирена, почалися постріли, всі почали бігти – назвіть ситуацію). Гострий стрес може розірвати безперервність подій життя. Ці питання поєднують події в один ланцюг, повертають почуття безперервності.
Повторіть за людиною відповідь – чітко та ясно. Доповніть, якщо ви знаєте ситуацію. Без емоцій та подробиць.
Ще потрібно включити мислення, відновити відчуття контролю та власної значущості. Цей етап вимагатиме вашої творчості. Можна, наприклад, попросити порахувати людей, подивитися номери будинків довкола. Приклад формулювання: «Допоможіть мені, мені дуже потрібно дізнатися, які номери біля прилеглих будинків – от того й того, але в мене поганий зір».
Потім нормалізація. Говоріть: «Всі Ваші реакції, які Ви відчуваєте (перерахувати те, що ви бачите, наприклад, сльози, розгубленість, тривога, спустошеність, жах, збентеження, загальмованість, агресія тощо) – це нормальні реакції на ненормальну ситуацію».
Рідкісна ситуація – людина в ступорі. Якщо людина завмерла і не реагує, застосовуйте голос (скажіть щось впевнено та голосно), візуальні подразники (помахайте рукою перед очима). Можна пробувати дати в руки щось контрастне (якщо поруч є швидка допомога, то можна взяти лід і дати в руки). Не треба бити по щоках (як зазвичай показують в кіно). Під час ступору людина чує і розуміє, але не може рухатися.
Юлія, секс-працівниця з ВІЛ-позитивним статусом, переселенка з окупованої частини Донецької області, перебувала у Криворізькому реабілітаційному центрі. З минулого року жінка є клієнткою партнерської організації, отримала супровід до лікувально-профілактичного закладу, з метою отримання АРТ, та взята в інтервенцію CIRI (супровід протягом 12 місяців).
Через 6 місяців після початку прийому терапії, Юлія раптово перестала виходити на зв’язок з кейс-менеджером та лікарем. Через деякий час, жінка врешті зателефонувала документаторці REAct з проханням про допомогу. З’ясувалося, що клієнтка вирішила покинути реабілітаційний центр, адже вважала, що вже може самостійно вести тверезий спосіб життя. Жінка виїхала в іншу область та намагалася знайти там роботу, проте через досить короткий час знову почала вживати наркотичні речовини та відмовилася від АРТ.
Зважаючи на такі різкі зміни, у Юлії сильно погіршилося здоров’я. Окрім цього, одного вечора, на неї напали двоє невідомих чоловіків, які побили Юлію та потім зґвалтували. У результаті, жінка отримала тяжкі забої голови та вирішила звернутися до тамтешньої амбулаторії загальної практики – сімейної медицини. Там їй відмовили, навіть не надавши першу допомогу, аргументуючи це відсутністю декларації з місцевим лікарем. Дільничний офіцер, до якого жінка звернулася пізніше, також відмовився допомагати та порадив повертатися до реабілітаційного центру.
Юлія не мала ні сил, ні коштів, щоб повернутися нараз до Кривого Рогу. Тому вирішила зателефонувати документаторці Проєкту та попросити по допомогу. Зрештою, спільними зусиллями клієнтку вдалося вивезти додому. Юлії надали психоемоційну і первинну правову допомогу у вигляді консультації та супроводили до ЛПЗ з метою поновлення прийому АРТ. Жінці також надали медичну допомогу окуліста, адже після отриманих травм у клієнтки суттєво погіршився зір, та призначили необхідне лікування. Від звернення в поліцію Юлія відмовилася. Наразі вона перебуває в реабілітаційному центрі та продовжує терапію.
Вікторія отримувала лікування за діагнозом лімфоденопатія, у зв’язку з сильним збільшенням лімфатичних вузлів на шиї та високою температурою. Жінка звернулася по допомогу до сімейного лікаря місцевої амбулаторії. Під час консультації, лікар запропонував Вікторії госпіталізацію, але клієнтка відмовилася через фінансові труднощі.
Після цього, Вікторія попередила лікаря про свій ВІЛ-позитивний статус. Чоловік одразу ж змінив своє ставлення до пацієнтки, став відповідати сухо та коротко. Коли він наголосив на необхідності додаткової консультації у ЛОРа та Вікторія попросила виписати направлення і надати інформацію, де вона зможе отримати якісну консультацію, лікар відповів: «Де Ви взагалі з таким діагнозом розраховуєте отримати консультацію?» та насміхаючись додав, щоб пацієнтка була вдячна за те, що з нею взагалі розмовляють у «нормальних закладах» та порадив вертатися у СНІД-центр до «своїх».
Вікторія була в шоці від такого ставлення, проте метою її було отримання направлення, тому пацієнтка попросила лікаря не витрачати свій час на нікому непотрібні зауваження та все ж надати направлення до ЛОРа. На що лікар відповів, що наразі він не може цього зробити, оскільки не працює система. Клієнтка попросила виписати направлення у паперовому вигляді, а пізніше провести його у базі, адже вона вже стикалася з подібним. Лікар дуже неохоче виконав прохання, практично кинув їй папірець з номером направлення та порадив більше не повертатися.
Вікторії наскільки сильно хотілося якнайскоріше покинути його кабінет, що вона навіть не глянула, що він там написав. Після того, як жінка вийшла з кабінету, вона побачила, що лікар в кутку направлення написав код МКХ «В20» та примітку «хвора на СНІД».
Клієнтка одразу ж повернулася до кабінету лікаря з проханням переписати направлення. Лікар якраз розмовляв з медичною сестрою, жінка зрозуміла, що вони обговорюють її діагноз. Коли вони побачили Вікторію, то одразу ж замовкли й лікар зневажливо запитав, чи вона щось забула. Жінка попросила прибрати кодування з направлення, на що почула: «Лікарі повинні знати про пацієнта все, особливо такі дані, це техніка безпеки».
Того ж вечора Вікторія звернулася до документаторки REAct. Клієнтці надали консультацію з правових питань та психологічну допомогу. Окрім цього, жінці надали необхідні рекомендації щодо подальших дій, у разі якщо лікар та медсестра розголосять інформацію щодо її ВІЛ-статусу. Пізніше, параюристка, спільно з РЕАкторкою, подали заяву завідувачці ЦПМСД щодо нетолерантного ставлення, порушення прав пацієнтів та розголошення конфіденційної інформації. Після чого провели бесіду з завідувачкою з приводу ситуації, яка сталася.
Реакція завідувачки не забарилася, сімейному лікарю було винесено догану та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення конфіденційної інформації.
Наразі, Вікторії було змінено сімейного лікаря, в якого вона успішно отримує необхідне лікування.
Після початку злочинної агресії росії проти нашої держави, чимало громадян України, які є представниками ключових спільнот, приймали особисту участь у бойових діях як у складі загальновійськових, так і добровольчих формувань місцевої територіальної оборони. У другому випадку частина з учасників супротиву російським загарбникам не завжди мала час належно оформити свій статус згідно нормативних вимог через терміновість бойової ситуації.
Але навіть при офіційно визначеному статусі особи, як військовослужбовця ЗСУ, мали місце випадки, коли захисники, які були представниками ЛЖВ, перебуваючи тривалий термін у важких обставинах без належного лікування, отримували значне погіршення стану свого здоров’я, яке перешкоджало їх подальшої участі у бойових діях та вело за собою звільнення з лав ЗСУ за станом здоров’я. Це робило актуальним визнання їх статусу, як учасника бойових дій (УБД), оскільки такий статус є важливим для особи, адже дає їй право на ряд пільг та соціальних гарантій з боку держави, у т.ч. щодо лікування.
Згідно з вимогами чинного законодавства, при відповідних суб’єктах Міноборони та ЗСУ, почали свою роботу Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій військовослужбовців ЗСУ, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.
На практиці отримати статус УБД можна трьома способами:
за зверненням командира частини, який централізовано подає документи на підлеглих військовослужбовців;
за особистим зверненням військовослужбовця, який самостійно збирає документи та подає їх до відповідної комісії;
за особистим зверненням особи, яка звільнена з військової служби, через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СЦ).
Тож, розберемо питання щодо випадків самостійного звернення військовослужбовця та особи, яка звільнена з військової служби через ТЦК та СЦ.
Порядок отримання статусу УБД – подання документів особисто чинним військовослужбовцем ЗСУ.
По-перше, військовослужбовцю треба подати на ім’я командира військової частини (підрозділу) рапорт стосовно надання йому комплекту документів, які є підставою для надання йому статусу учасника бойових дій за виконання ним особисто або у складі військової частини (підрозділу), бойових (службових) завдань під час участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.
На підставі цього командир військової частини (підрозділу), через службу персоналу (кадрових центрів) має організувати оформлення та видачу військовослужбовцю наступних документів:
довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України;
в обов’язковому порядку не менш як один з таких документів:
витяги (копії) бойових донесень;
витяги (копії) з журналів бойових дій (оперативних завдань);
витяги (копії) з вахтових журналів;
копії матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, контузій, каліцтв.
До цього можуть додаватись інші підтверджуючі документи за наявності.
Для осіб, які перебували в полоні, або в заручниках, матеріали спеціальних (службових) розслідувань за фактом потрапляння в полон, або в заручники.
Після отримання необхідних документів, військовослужбовцю у підрозділі служби персоналу (кадровому центрі) мають повідомити адресу комісії з питань розгляду матеріалів про визнання його учасником бойових дій для самостійного подання документів на розгляд.
На розгляд цієї комісії військовослужбовець подає наступні документи:
рапорт (заяву) щодо розгляду його документів на комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій;
довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України;
в обов’язковому порядку не менш як один з таких документів:
витяги (копії) бойових донесень;
витяги (копії) з журналів бойових дій (оперативних завдань);
витяги (копії) з вахтових журналів;
копії матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, контузій, каліцтв.
Як зазначалося, також можуть додаватись інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання особою особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, а для осіб, які перебували в полоні, або в заручниках – матеріали спеціальних (службових) розслідувань за фактом потрапляння в полон, або в заручники.
До цього також додаються:
засвідчені копії сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім’я та по батькові, видачу паспорта, місце проживання та документа про присвоєння ідентифікаційного номера або лицьового і зворотного боку паспорта громадянина України у формі картки та документа, що підтверджує місце проживання;
згода на збір та обробку персональних даних;
2 кольорові фотокартки розміром 3×4 см на матовому папері.
На підставі цього Комісія зобов’язана:
після отримання рапорту (заяви) військовослужбовця з документами, зареєструвати їх в спеціальній книзі обліку;
у місячний строк з дня їх отримання розглянути та довести прийняте комісією рішення до військовослужбовця з наданням роз’яснення щодо порядку отримання посвідчення учасника бойових дій;
через відповідні підрозділи служб персоналу (кадрових центрів), які відповідають за організацію роботи комісій, організувати роботу з видачі посвідчення учасника бойових дій особисто військовослужбовцю або через військову частину, де він проходить військову службу;
через відповідні підрозділи служб персоналу (кадрових центрів), які відповідають за організацію роботи комісій, інформувати про видачу посвідчення Міністерство у справах ветеранів України.
Порядок отримання статусу УБД особою, звільненою з військової служби через ТЦК та СП.
Така особа за місцем своєї реєстрації (перебування на військовому обліку) має подати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП):
рапорт (заяву) щодо розгляду документів особи на комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій;
довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України;
в обов’язковому порядку не менш як один з таких документів:
витяги (копії) бойових донесень;
витяги (копії) з журналів бойових дій (оперативних завдань);
витяги (копії) з вахтових журналів;
копії матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, контузій, каліцтв.
Як зазначалося, також можуть додаватись інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання особою особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, а для осіб, які перебували в полоні або в заручниках – матеріали спеціальних (службових) розслідувань за фактом потрапляння в полон або в заручники.
До цього також додаються:
засвідчені копії сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім’я та по батькові, видачу паспорта, місце проживання та документа про присвоєння ідентифікаційного номера або лицьового і зворотного боку паспорта громадянина України у формі картки та документа, що підтверджує місце проживання;
згода на збір та обробку персональних даних;
2 кольорові фотокартки розміром 3×4 см на матовому папері.
Відповідні підрозділи соціального забезпечення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) зобов’язані:
після отримання від особи заяви з документами, зареєструвати їх в спеціальній книзі обліку;
перевірити чи документи містять достатні докази та підтверджуючі факти виконання особисто заявником або у складі військової частини (підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, проведення розвідувальних заходів, та відповідність їх вимогам нормативно-правових актів з питань надання статусу учасника бойових дій;
у разі потреби, зробити необхідні запити до військових частин, де особи проходили військову службу або до відповідних архівних установ;
після оформлення необхідного комплекту документів направити його на розгляд відповідній комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.
Після цього, комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій зобов’язані:
після отримання з ТЦК та СП заяв осіб з документами, зареєструвати їх в спеціальній книзі обліку;
в місячний строк з дня їх отримання розглянути та довести прийняте комісією рішення до відповідного ТЦК та СП.
Підрозділи соціального забезпечення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки після отримання рішення комісії про надання особі статусу учасника бойових дій мають:
забезпечити доведення рішення комісії до відповідної особи;
організувати видачу посвідчення учасника бойових дій (УБД) особисто заявнику;
проінформувати про видачу посвідчення учасника бойових дій відповідні підрозділи служб персоналу (кадрових центрів), які відповідають за організацію роботи комісій.
В свою чергу відповідна комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій через відповідні підрозділи служб персоналу (кадрових центрів) має інформувати про видачу посвідчення Міністерство у справах ветеранів України.
Юлія – ВІЛ-позитивна жінка, яка має сім’ю та постійну державну роботу. Під час підписання декларації з сімейним лікарем, вона наголосила на необхідності збереження її таємниці про позитивний ВІЛ-статус.
Однак, натомість сімейний лікар розповіла про це в приватній розмові своїй іншій клієнтці, мамі Юлії. З цього моменту життя дівчини перетворилося на пекло – її повністю відділили від сім’ї та дитини, виділили окремий посуд і білизну, не дозволяли обіймати і цілувати дитину, постійно принижували та знущалися, акцентуючи на її неповноцінності через ВІЛ-статус.
Юлія вирішила особисто звернутися до документатора REAct, щоб дізнатися, як можна притягнути до відповідальності сімейного лікаря та яким чином покращити своє життя та спілкування з рідними.
Під час зустрічі з документатором, дівчина отримала консультацію стосовно її прав та обов’язків, як ВІЛ-позитивної людини; документатор обговорив з клієнткою поняття стигми та дискримінації, розповів про можливості боротьби з ними та наголосив на відповідальності за розголошення таємниці про стан здоров’я. Від імені клієнтки, документатор склав скаргу на ім’я директора закладу із надання первинної медичної допомоги, в якій детально описав поведінку сімейного лікаря і до чого це призвело в родині дівчини.
За результатом розгляду скарги, адміністрація медичного закладу стала на бік клієнтки, винесла догану сімейному лікарю та зобов’язала його попросити вибачення за поширення її конфіденційної інформації. Окрім цього, адміністрація закладу запропонувала Юлії обрати собі іншого лікаря з їх медичного закладу, однак дівчина відмовилась та перейшла до іншого закладу надання первинної медичної допомоги.
Документатор також запропонував особисто зустрітися та поспілкуватися з матір’ю та близькими Юлії і провести консультації за участю соціальних працівників СНІД-центру стосовно донесення об’єктивної і правдивої інформації щодо ВІЛ, життя з позитивним-статусом та лікування. Однак, Юлія повідомила, що ситуацію в родині вона буде намагатися вирішити самотужки.
Іванна звернулась до медичного центру з приводу обстеження на вагітність. Під час огляду, переглянувши дані пацієнтки в системі, гінекологиня в грубій формі повідомила, що вони не будуть ставити її на облік у своєму закладі, оскільки дівчина має позитивний ВІЛ-статус, що загрожуватиме здоров’ю інших пацієнтів. Після цього, лікарка запропонувала пацієнтці добровільно тихо піти до іншого державного закладу, не такого популярного, як їх центр. Коли Іванна вийшла з кабінету, з дверей визирнула лікарка і прокричала до реєстратора, щоб та дала ВІЛ-інфікованій написати заяву про добровільну відмову від послуг їх закладу. Це почули всі інші пацієнтки, які були в коридорі та чекали своєї черги. Вкрай пригнічена після цієї ситуації, клієнтка вирішила зателефонувати документаторці REAct.
Документаторка надала контактні дані дружнього акушер-гінеколога пологового будинку та записала Іванну на найближчу дату на прийом. Окрім цього, координаторка проєкту REAct зателефонувала головному лікарю медичного центру, в якому сталась ситуація, та надіслала лист-скаргу з проханням не допускати подібні ситуації, всіляко сприяти дружній атмосфері та комунікації з пацієнтами різних уразливих груп у майбутньому.
Пізніше Іванна відвідала дружнього акушер-гінеколога, який люб’язно поставив її на облік, та залишилась задоволена якістю послуг та ставленням. Також клієнтка пройшла ряд консультацій у психолога щодо роботи зі своїм психоемоційним станом, де отримала дружню підтримку та мотивацію доглядати за власним здоров’ям задля народження здорової дитини.
87% вирішених кейсів щодо порушення прав ключових спільнот – проєкт REAct продовжує активно працювати, незважаючи на складні умови.
За період січень-травень 2023 року, всього було зареєстровано 1472 звернення від 1410 клієнтів. З них 1277 випадків було повністю вирішено.
Найчастіше з порушенням прав, проявами стигми та дискримінації стикаються чоловіки (57,5%) та жінки (41,6%) у Дніпропетровській (370 випадків) та Черкаській областях (235 випадків).
Головними порушниками прав представників ключових спільнот традиційно залишаються працівники державних закладів охорони здоров’я (696 випадків), поліція (163 випадки) та надавані державних соціальних послуг (96 випадків).
Найбільше звернень надходило стосовно відмов у наданні допомоги чи послуги (1005 звернень), випадків емоційного (747 звернень) та/або фізичного насильства (312 звернень).
92% послуг було надано документаторами за місцем звернення клієнта. Серед них, первинна юридична допомога/супровід (65%) та психосоціальна допомога (34%).
Коротку статистику за перші п’ять місяців 2023 року дивіться на інфографіці.
Пам’ятайте, що кожна людина має право на отримання якісних послуг та гідне ставлення до себе. Якщо Ви чи Ваші близькі зазнали порушення прав, звертайтеся за безкоштовною допомогою до фахівців REAct:
Під час проведення аналізу випадків порушень прав клієнтів проєкту REAct, які є внутрішньо переміщеними особами (ВПО), виявилося, що клієнти з числа спільнот ЛЖВ, ЛЖТБ, ЛВНІ, пацієнти ЗПТ, неодноразово стикалися з порушенням своїх прав стосовно доступу до медичної допомоги у містах переселення. При цьому, порушники посилалися на такі підстави, як відсутність місцевої реєстрації, декларації з сімейним лікарем, існуючі обмеження на обслуговування у вузьких медичних фахівців, та інші подібні вигадані підстави.
Розберемо, на що ж насправді мають право ВПО у питаннях забезпечення охорони свого здоров’я, отримання медичних послуг та допомоги. Головним після Конституції при цьому буде Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, стаття 9 якого гарантує для всіх внутрішньо переміщених осіб (ВПО) право на надання необхідної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, а також на забезпечення їх лікарськими засобами.
Законодавство покладає на органи місцевої влади обов’язок організації надання медичної допомоги та медичного обслуговування, здійснення комплексних заходів щодо санітарно-епідеміологічної безпеки населення та карантинних заходів за місцем фактичного перебування ВПО. Органи місцевої влади також зобов’язані забезпечувати організацію роботи медичних закладів з надання необхідної допомоги ВПО з урахуванням їх тимчасового проживання на відповідній території. В державних та комунальних закладах охорони здоров’я ВПО мають право отримати діагностику та лікування захворювань, базові тести та аналізи, паліативну допомогу, рецепти за програмою «Доступні ліки» та інсулін, щеплення відповідно до календаря профілактичних щеплень.
Внутрішньо переміщена особа, яка проживає на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, має право звернутися до закладу охорони здоров’я на власний вибір із заявою на ім’я головного лікаря такого закладу з проханням поставити її на облік за місцем фактичного проживання. Документом, що підтверджує місце проживання внутрішньо переміщеної особи, є довідка про взяття на облік особи, як ВПО. Якщо ВПО потребує спеціалізованої медичної допомоги (онкологічної, кардіологічної, терапевтичної, психологічної, педіатричної тощо), то така особа може звернутися до територіального закладу охорони здоров’я у місті свого перебування та отримати направлення до іншого медичного закладу відповідного профілю.
Під час дії воєнного стану внутрішньо переміщені особи можуть отримувати медичну допомогу без укладення декларації із сімейним лікарем! Тобто, було спрощено доступ до первинної медичної допомоги та ВПО повинні обслуговуватися у будь-якій лікарні, навіть без відповідної декларації. Під час воєнного стану ВПО може отримувати медичну допомогу безоплатно за місцем фактичного проживання шляхом звернення до будь-якого закладу охорони здоров’я, який має можливість забезпечити відповідне лікування.
Якщо ж особа – ВПО сама бажає укласти нову декларацію з сімейним лікарем, їй необхідно тільки звернутися до найближчої амбулаторії або центру первинної медичної допомоги (ЦПМСД) та надати такий перелік документів:
оригінал паспорту або іншого документа, що посвідчує особу пацієнта та/або його законного представника;
оригінал реєстраційного номера облікової картки платника податків;
у випадку укладання декларації для дитини – свідоцтво про народження дитини.
У випадку, коли особа-ВПО бажає отримати направлення на отримання вузькоспеціалізованої медичної допомоги та не уклала декларацію з сімейним лікарем за місцем фактичного проживання, вона має право отримати таке направлення у сімейного лікаря, який працює в найближчому закладі первинної медичної допомоги, у якого є договір з НСЗУ. Для цього не потрібно укладати нову декларацію! Необхідно лише записатись на прийом, надати свої дані та дані сімейного лікаря, з яким укладена декларація.
Із направленням, згідно гарантії можна звернутися до лікаря в будь-якому регіоні та в будь-якому закладі охорони здоров’я, який уклав договір з НСЗУ на відповідний пакет послуг. Знайти потрібного спеціаліста в новому місці можна, зателефонувавши до контакт-центру НСЗУ за номером 16-77.
Увага! ВПО мають право на безкоштовні ліки при перебуванні у стаціонарі, а також для ВПО в аптеках діє програма «Доступні ліки». В рамках цієї програми всі препарати за рецептом для людей, які потребують постійного лікування, можна отримати в будь-якій аптеці безкоштовно. Якщо ліки перевищують визначену державою ціну, то їх можна отримати за невелику доплату. Так, ВПО, які потребують амбулаторного лікування серцево-судинних захворювань, цукрового діабету першого/ другого типу, нецукрового діабету, бронхіальної астми, розладів психіки та поведінки, епілепсії, можуть отримати лікарські засоби, що входять до програми, безоплатно або з невеликою доплатою.
Отримати рецепт у паперовому вигляді можна у лікаря, який надає первинну медичну допомогу, незалежно від наявності декларації з ним! ВПО, які живуть із ВІЛ, мають право на безоплатне отримання АРТ за місцем фактичного перебування. Аналогічна гарантія законодавства діє відносно ВПО, які хворіють на ТБ, щодо отримання ними лікування ТБ. Для отримання безкоштовних ліків особа-ВПО має звернутися до відповідного лікаря (терапевта, педіатра або сімейного лікаря) та отримати рецепт, після чого звернутися з ним до аптеки з позначкою про участь у програмі «Доступні ліки».
У випадку, якщо лікар або медичний заклад, порушують право представників ключових спільнот-ВПО на отримання медичного обслуговування та відмовляються надати медичну допомогу, необхідно звернутися зі скаргою до керівника відповідного медичного закладу – краще при цьому подати письмову скаргу до головного лікаря (медичного директора) медичного закладу про неправомірні дії такого лікаря або іншого медичного персоналу (це перший крок, якого нерідко може бути достатньо), але якщо порушення не усунуто, або усунуто частково, то особа може також:
написати скаргу до місцевого Департаменту охорони здоров’я у відповідному місті або області;
звернутися зі скаргою на Гарячу лінію МОЗ за номером 0800 60 20 19 або до НСЗУ (Національної служби здоров’я України) за номером 16-77;
зателефонувати зі скаргою на урядову лінію Кабінету міністрів України — 15-45.
Як показує практика реалізації проєкту REAct, зазначені вище заходи стосовно захисту особою-ВПО своїх прав на отримання медичного обслуговування та медичної допомоги можуть бути ефективними для усунення порушень та отримання належної медичної допомоги і лікування.
Надію побили та пограбували поряд з будинком. У жінки відібрали сумку з грошима та документи, серед яких були паспорт, пенсійне посвідчення та посвідчення особи з інвалідністю 2 групи.
Клієнтка одразу ж звернулась за допомогою до поліції, де в неї прийняли заяву, проте так і не запропонували надати першу медичну допомогу. Стан жінки був тяжким. Під час побиття Надія отримала травму носа та голови.
Після подання заяви, Надія вирішила самостійно звернутися до травмпункту міської лікарні. Під час прийому у чергового лікаря, жінка повідомила про свій ВІЛ-статус. Після почутого, лікар одразу припинив огляд пацієнтки та зверхньо, у підвищеному тоні, сказав Надії, що вона мала самостійно зупинити кров і лише тоді звертатися до лікарні, адже таким чином вона наражає на небезпеку весь медичний персонал закладу.
Жінка ще довгий час просиділа у приймальному відділенні травмпункту, проте ніхто з медичних працівників так і не підійшов до неї, щоб допомогти та зупинити кровотечу. Згодом вона вирішила піти з лікарні та повернутися додому.
Вдома Надії стало гірше та вона зателефонувала документаторці REAct з питанням, що ж робити у такій ситуації, адже самостійно пересуватися вона вже не в змозі. Документаторка одразу ж викликала карету швидкої допомоги на адресу клієнтки та допомогла з госпіталізацією.
Після отримання необхідної медичної допомоги, документаторка надала Надії первинну юридичну консультацію та пояснила, що робити у подібних ситуаціях у майбутньому. Розбиратися у ситуації далі, та притягнути до відповідальності чергового лікаря за ненадання необхідної допомоги, клієнтка відмовилася.
Багато людей сприймають стан емоційного вигорання як категорично негативний, помилково докоряючи собі в лінощах чи неорганізованості. Насправді ж стан «нульового ресурсу» просто сигналізує нам про необхідність зробити перерву та перемкнути увагу.
Як швидко повернутися у «форму»? Нижче шукайте декілька корисних порад, які допоможуть повернути ресурсний стан:
Щоденні ритуали радості.
Стрес не завжди очевидний. Навіть коли здається, що в житті все спокійно, щоденна рутина та обов’язки забирають багато енергії. Ритуали, які дозволяють відновити особистий ресурс, мають бути так само щоденними. Чашка кави зранку в цілковитій тиші або година, проведена наодинці з улюбленою музикою. Дрібниці, на які постійно не вистачає часу, але саме вони допомагають нам відновити мотивацію та налаштуватися на продуктивний день.
Упорядкований простір і догляд за собою.
Коли здається, що в житті все йде не за планом, важливо відновити відчуття контролю. Тому впорядкування робочого місця або власної оселі може стати важливим кроком. Також приділіть увагу догляду за собою.
Спорт.
Традиційне джерело дофаміну. Так званого «гормону щастя», який, зокрема, має вагомий вплив на зосередженість і мотивацію. Прості та регулярні фізичні навантаження здатні допомогти вийти зі стану втраченого емоційного ресурсу.
Кохання.
Цей метод також є потужним джерелом дофаміну і способом знизити рівень стресу.
Small talk.
Коли не вистачає енергії та відчувається важка втома від рутини, маленька розмова ні про що з новою людиною може дати позитивний імпульс, такий необхідний вашій психіці.
Мрії.
Так, це складно робити під час війни – планувати майбутнє та своє життя. Але саме цей образ майбутнього часто змушує людей боротись і перемагати навіть у найбільш безвихідних ситуаціях. Повірте в себе та своє майбутнє.
Марина прийшла до лабораторії за направленням лікаря на здачу аналізів. У реєстратурі жінка пред’явила своє інвалідне посвідчення для отримання знижки під час оплати. На що працівниця реєстратурі в дуже різкій, гучній та грубій формі зажадала, щоб Марина прибрала своє “ВІЛівське” посвідчення подалі.
У цей день в клініці було багато людей. Як тільки вони почули цю розмову, всі, ніби інстинктивно, відступили від жінки. Після побаченого Марина зі сльозами вибігла геть.
Коли емоції вщухли, жінка звернулась по допомогу до партнерської організації БО “БФ” Позитивні жінки”. Документатор REAct направив клієнтку до соціального працівника, який супроводив її до завідувача лабораторії для вирішення ситуації, що трапилася. Працівник реєстратури спочатку не визнавала свою провину, посилаючись на те, що Марина все неправильно зрозуміла. Проте, після проведення з нею роз’яснювальної бесіди, перед клієнткою вибачилися та провели всі потрібні аналізи з урахування знижки. Після отримання необхідної послуги, психолог Організації надала клієнтці психологічну допомогу та провела ряд консультацій для стабілізації морального стану жінки.
Через злочинну агресію росії проти нашої держави значна кількість громадян України вимушено покинула свої міста та домівки, рятуючись від небезпеки. Такі громадяни, згідно законодавства, є внутрішньо переміщеними особами (ВПО). Під час проведення аналізу випадків порушень прав клієнтів проєкту REAct, які знаходилися у цьому стані, виявилося, що клієнти зі спільнот ЛЖВ, ЛЖТБ, ЛВНІ, пацієнти ЗПТ, стикнулися з порушенням своїх прав та виникненням низки проблемних питань. Поперед всього, це були питання забезпечення житлом, медичної та соціальної допомоги, а також доступу до працевлаштування та освіти.
Одна з ключових потреб, з якою, як правило, стикаються внутрішньо переміщені особи, це потреба у забезпеченні житлом. Без забезпечення безпечного помешкання, можливість реалізації прав на доступ до лікування, соціальну допомогу, зайнятість та інші законні потреби, досить звужується на практиці. На жаль, значний чинник негативного впливу на дотримання прав представників ключових спільнот, які вимушені були переїхати до більш безпечних районів, нерідко виявляється дискримінаційне ставлення. Так, клієнти Проєкту часто звертаються стосовно того, що житло їм або не надається взагалі, або ж надається виключно на залишкових підставах.
Почнемо розбір саме з існуючих вимог законодавства щодо забезпечення ВПО житлом, які необхідно знати, щоб бути в змозі відстоювати свої права.
Головним після Конституції при цьому буде Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, який встановлює рівні для всіх внутрішньо переміщених осіб гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів у т.ч. на:
створення належних умов для постійного чи тимчасового проживання;
оплату вартості комунальних послуг, електричної та теплової енергії, природного газу в місцях компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (гуртожитках, оздоровчих таборах, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях тощо) за відповідними тарифами, встановленими на такі послуги та товари для населення;
забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом 6 місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку цей термін може бути додатково продовжено).
Місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень зобов’язані забезпечувати:
взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в порядку, встановленому Законом;
надання інформації внутрішньо переміщеним особам про можливі місця і умови для їх тимчасового проживання/перебування з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних та фізичних осіб, про стан інфраструктури, довкілля у таких місцях;
надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг.
Розберемо такий документ, як «Порядок формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі заходи з формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб» від 29 квітня 2022 р. № 495.
Згідно нього, внутрішньо переміщеній особі та членам її сім’ї безоплатно надається житлове приміщення з фонду за місцем фактичного проживання/перебування в межах території відповідних уповноважених органів. При цьому, потреба в житлових приміщеннях з фонду визначається в розмірі не менш як 6 кв. метрів на одну особу.
Житлові приміщення з фонду мають надаватися з урахуванням потреби різних соціальних груп з метою забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Першочергове право на забезпечення житловим приміщенням з фонду мають багатодітні сім’ї; сім’ї з дітьми; вагітні жінки; особи, які втратили працездатність; особи пенсійного віку з числа тих, житло яких було зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок збройної агресії росії.
ВПО для взяття на облік громадян, які потребують житло для тимчасового проживання, має подати заяву до уповноваженого органу, у межах території якого вони перебувають на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
До такої заяви додаються:
копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
копія довідки внутрішньо переміщеної особи про взяття на облік в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та копії відповідних довідок членів сім’ї (за наявності);
копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини заявника та всіх членів його сім’ї (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, посвідчення опікуна або піклувальника тощо);
копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (не надається фізичними особами, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному територіальному органу ДФС і мають відмітку в паспорті громадянина України);
копії документів, що підтверджують підстави пріоритетності в наданні внутрішньо переміщеним особам житлових приміщень із фонду. Факт знищення або пошкодження житла, яке призвело до неможливості його використання за призначенням, підтверджується особистою заявою заявника та членів його сім’ї.
Особі, яка подала заяву про взяття на облік громадян, які потребують житло для тимчасового проживання, має видаватися уповноваженим органом, що здійснює взяття на облік, опис отриманих документів, в якому зазначається інформація про дату подання та реєстрації заяви, реєстраційний номер заяви та перелік документів, доданих до заяви, за підписом посадової особи, яка їх прийняла.
Рішення про взяття внутрішньо переміщеної особи на облік громадян, які потребують житло для тимчасового проживання, має прийматися протягом 1 робочого дня після подання заяви.
Надія прийшла до сімейного лікаря за направленням на аналіз крові. В лабораторії було людно, жінка була вимушена вистояти велику чергу. Коли клієнтка зайшла до кабінету забору крові, медична сестра побачила стан вен Надії та почала розпитувати, чому вони у такому поганому стані. Жінка відповіла, що у минулому вона була споживачкою ін’єкційних наркотичних засобів.
Як тільки медична сестра почула це, одразу ж почала нервувати, підвищувати тон та відмовлятися брати кров на аналізи, аргументуючи це тим, що вона не повинна брати кров у “СНІДозних”. Клієнтка в сльозах покинула лабораторію та не змогла здати необхідний аналіз.
Надія у нервовому стані подзвонила документаторці REAct та розповіла про цю жахливу історію, яка сталась з неї в лабораторії. Документаторка одразу ж записала її на консультацію до психолога для покращення та стабілізації психоемоційного стану. Після цього документаторка супроводила клієнтку до головного лікаря поліклініки, де стався інцидент. Після виявлення всіх обставин справи, Надії зробили необхідний аналіз та принесли вибачення за ситуацію, яка сталася.
Пізніше, в медичному закладі була проведена нарада з медичним персоналом на тему толерантності під час спілкування з пацієнтами та способів передачі ВІЛ-інфекції. Медичній сестрі, яка образила клієнтку, було оголошено догану.
Артем проживав разом із батьком і вони обидва були членами церкви євангелістів. Якась анонімна особа дізналася про сексуальну орієнтацію хлопця і повідомила про це пастора їх спільноти. Як тільки пастор почув це, одразу ж запропонував Артему відректися від свого хлопця та змінити орієнтацію на “нормальну”. В протилежному випадку він погрожував розголосити інформацію про «діяльність хлопця» на всю громаду.
Артем не погодився з ультиматумом і тому всі дізналися про його вподобання та смаки. Коли батько клієнта почув про це, то вигнав сина з дому, при цьому принижуючи та ображаючи його.
Довідавшись, що клієнт у такому скрутному становищі, документатор проєкту REAct надав Артему психологічну підтримку та запропонував хлопцю залишитись у нього на кілька ночей поки шукав варіанти, куди б можна було його поселити. Трохи пізніше, він знайшов контакти ЛГБТ-шелтера, які прийняли хлопця та дозволили залишитися допоки він не знайде окреме житло.
Проблема домашнього насильства не нова. Однак багато осіб не вбачають у цьому проблеми під призмою соціальних стереотипів. Та й найчастіше кривдником є близька людина, яку «шкода» та яка в черговий раз “обіцяє змінитись”. Чим більше постраждала/-ий мовчить, тим більше насильник переконується у своїй безкарності.
Насильство — це не лише коли людину б’ють чи ґвалтують. Це і позбавлення житла, їжі, заборона працювати, образи, шантаж, небажані дотики до тіла.
Насильство не є нормою і не може толеруватися за жодних умов.
Знайомтесь, – М’ята, клієнтка проєкту REAct. М’ята – це і нікнейм нашої героїні, і прикметник, бо насильницькі дії від рідної матері – це не лише слова, а реальність дитини останніх трьох років.
В перший день навчання у виші М’ята повідомила, що їй немає де мешкати. Поневіряється по знайомим і друзям вона вже тривалий час. В 14 вже працювала в колекторській компанії, поки її не накрила поліція. Паралельно – займалась художнім татуюванням. Так і виживала, бо від матері не отримувала ні копійки. Навпаки, жінка видурювала в неї останні гривні, щоб придбати… нових ляльок, яких жадібно колекціонує, маючи та не виховуючи при цьому своїх двох живих.
Районна ювенальна превенція і служба у справах дітей повинні були втрутитись, захистити права дівчинки, вплинути на матір, позбавити її батьківських прав врешті-решт. Якби не одне але: вже під час першого повідомлення про випадок домашнього насильства адміністрація закладу говорила одне й теж: «Це незвичайна, проблемна дівчинка», натякаючи на трансгендерність М’яти та на те, що вона «чомусь» постійно ріже собі руки та перебуває на обліку з цього приводу.
Війна вносить свої неприємні корективи в роботу служб: на чисельні офіційні листи їм можна безкарно не відповідати, звернення громадян ігнорувати й не фіксувати. Там, де раніше вівся особистий прийом, наразі він відсутній. Телефонні номери не працюють. Звернутись через сайти неможливо, бо знову ж таки через воєнний стан функція зворотного зв’язку зникла, як і перелік посадовців, на чиє ім’я писати звернення. Центри соціально-психологічної реабілітації для неповнолітніх, які б також мали б допомагати, евакуйовані за кордон.
Пів року листувань не дали жодного позитивного результату. Навпаки, М’яту завдяки старанням її матері ювенальна превенція поставила на облік як дитину-втікача. Та й правда завжди на боці матері «проблемної дитини».
З таким непростим кейсом, соціальний педагог дівчинки звернулася до РЕАктора. Фахівчиня просила допомогти перевести М’яту на повне державне забезпечення та допомогти подати позовну заяву для позбавлення її матері батьківських прав.
З юридичної практики такі справи – найскладніші. Тим паче, що служба у справах дітей навідріз відмовлялась подавати судовий позов, пропонуючи це зробити навчальному закладу або неповнолітній.
Під час ініційованої РЕАктором у райвиконкомі зустрічі всіх сторін, ССД викликала конфліктолога, яка намагалась “примирити” мати й доньку.
Вирішальні дві крапки над «ї» в цій зустрічі поставили слова матері: «О чём вы мне все говорите?! Я сдам М. в бордель, пусть мне деньги на куклы зарабатывает!» та випадково присутня на засіданні представниця-медіаторка БППД, яка наполягла на внесенні цих слів в протокол…
І тут нарешті ССД «почула», що потрібно терміново діяти, оскільки дитина дійсно знаходиться в складних життєвих обставинах. Однак представляти інтереси дитини крім матері нікому, а державний піклувальник за 6 місяців так і не призначений.
Далі було назначено конкретний терміновий план дій: стаціонар лікарні, акт на покинуту дитину, а 01.03.2023 року засідання райвиконкому і довгоочікуване рішення про призначення державного піклувальника в особі навчального закладу і переведення М. на повне державне забезпечення.
Це означає, що з березня М’ята вже може сміливо мешкати в гуртожитку закладу, без страху, що мати забере її з нього і буде знущатись, як і раніше. Дівчина буде отримувати соціальну стипендію й компенсацію на харчування, гарантовані державою.
А це значить, що буде законна їжа, яку вона раніше неправдами отримувала завдяки небайдужим, гроші на найнеобхідніше. І… адвокат від безоплатної вторинної правової допомоги!
Завдяки втручанню проєкту REAct відбулися реальні зміни: була подана позовна заява, наприкінці квітня М’ята отримала перші соціальні виплати, на 08.06.23р. призначене перше судове засідання. Всі служби погодились допомагати й співпрацювати.
Життя триває!
Кажуть, що перемоги лікують біль. Напевно, це так. У квітні регіональний координатор проєкту REAct Микола Красуля запропонував М’яті взяти участь в конкурсі соціальної реклами «Ми – вільні, рівні, сильні!»
Спільними зусиллями був розроблений сценарій та відзнята короткометражка. 28 квітня відбувся другий очний тур конкурсу проєкту «Нульова толерантність до насильства».
До цієї знакової, зворушливої й очікуваної для нас події 17 (!) експертами були відібрані по 10 найкращих робіт в кожній номінації, які за оцінками професійного журі в І турі набрали найбільшу кількість балів.
Перед нашою головною героїнею фільму стояла нелегка задача: презентувати творчу роботу, розкривши її мету й ідею, та подолати своє хвилювання. І перше, і друге нашій розумничці вдалось на “відмінно”!
1 місце в номінації “Соціальний ролик” та загальноконкурсний Приз глядацьких симпатій – наші!!! “М/м’ята” ПЕРЕМОГЛА❕
М’ятко, пишаємось тобою! Зростай й надалі сильною й сміливою! Мрій та прагни до здійснення мрій!
А проєкт REAct продовжує працювати, в черговий раз доводячи істину: зупинити насильство зможемо тільки разом, формуючи нульову толерантність суспільства до нього.
