Оксана (ім’я змінено) звернулася за консультацією до судинного хірурга. Лікар після огляду надав направлення на УЗД нижніх кінцівок, яке потрібно було зробити в цій же лікарні. Біля кабінету УЗД вона зайняла чергу. Через якийсь час вийшла медична сестра, подивилася на направлення і сказала, що потрібно почекати, УЗД їй зроблять останній. На запитання: “Чому так?” їй відповіли: “Ти що, не знаєш свій діагноз?”
Після цього Оксана уважно перечитала направлення і побачила, що на ньому стоїть код В-20. Не зробивши УЗД, вона повернулася до лікаря із запитанням, навіщо він вказав діагноз ВІЛ. Лікар у принизливій і образливій формі почав казати, що вони (медичні працівники) мають знати, з ким працюють, і взагалі він не зобов’язаний ризикувати своїм життям. Розмову лікар вів при відкритих дверях кабінету, а в коридорі біля кабінету сиділи люди.
РЕАктором було надано консультацію, під час якої було роз’яснено права людей, які живуть з ВІЛ. Також їй було запропоновано допомогу у написанні скарги на дії лікаря, але писати скаргу Оксана відмовилася. Потім, за проханням клієнтки, було надано супровід до Обласної лікарні, де жінка отримала консультацію потрібного спеціаліста, пройшла необхідні обстеження і зараз проходить амбулаторне лікування, призначене лікарем.