Серед порушень, зафіксованих проєктом REAct, окреме місце посідають звернення стосовно розголошення медичного статусу клієнтів. В таких випадках наслідки можуть бути різними: від відчуття стигми та приниження особи, до вимушеної зміни місця проживання через паплюження та утиснення з боку місцевого оточення у зв’язку з розголошенням ВІЛ-позитивного статусу.
Нерідко, коли у пацієнта, який має відповідний статус та звертається до медичного закладу за лікарською допомогою, виникають хвилювання щодо того, чи не стане відома інформація, яку він повідомляє лікарю про свій стан здоров’я та особисті обставини іншим особам, особливо в контексті ВІЛ/СНІДу? Які гарантії захисту він має при цьому та як їх використати?
Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ст. 39-1 та ст. 40) передбачено право особи на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при медичному обстеженні. Також забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Зазначається, що медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та його результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім безпосередньо передбачених законодавчими актами випадків. Окремі гарантії захисту права на медичну таємницю в контексті ВІЛ передбачає Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», а також інші нормативні акти.
Що треба знати про медичну таємницю?
Під медичну таємницю підпадає вся інформація, що стосується питань здоров’я особи та пов’язаних з цим обставин.
А саме:
- факт звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою;
- оцінка стану здоров’я особи;
- медичний діагноз;
- обставини, що передували захворюванню або спровокували його;
- індивідуальні особливості організму особи;
- наявність шкідливих звичок та особливості психічного стану особи, її майновий стан;
- інші відомості, отримані під час звернення особи за медичною допомогою, у т.ч. інформація про сімейне, особисте інтимне життя особи, а також про стан здоров’я її родичів та близьких.
При цьому, не тільки лікар або медсестра чи будь-який інший медичний працівник, але й також інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не мають права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров’я особи. Такі відомості можуть бути повідомлені уповноваженій на їх отримання особі виключно у безпосередньо передбачених законом випадках з дотриманням всіх вимог законодавства.
Коли ж саме лікар може порушити медичну таємницю та за яких умовах?
Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру особи дозволяється, якщо людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням, або така людина померла, втратила свідомість чи існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
Передача ж таких відомостей, іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я допускається виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на передачу таких відомостей. Така згода має бути надана в письмовому вигляді, і лише для цілей, пов’язаних з лікуванням хвороб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.
Передача таких відомостей іншим третім особам дозволена лише за рішенням суду в установлених законом випадках.
Під такими «іншими особами» передбачаються органи дізнання, слідства та безпосередньо суд, а під випадками – наявність відповідного відкритого кримінального провадження щодо особи чи іншої законної підстави. При цьому важливо розуміти, що передача будь-якої інформації, що містить медичну таємницю органам дізнання та слідства, передбачає виключно правовий, процесуально визначений спосіб отримання доступу до неї. Доступ до такої інформації здійснюється на підставі: статті 162 КПК України, а також статей 160, 163 КПК України, які регламентують порядок отримання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, на підставі розгляду слідчим суддею відповідного клопотання.
Тобто, всі спроби, наприклад, працівників поліції, отримати доступ до такої інформації іншим чином є неправомірним та мають ігноруватися медичними працівниками.
Відповідальність за розголошення медичними працівниками медичної таємниці, прямо передбачена статтею 145 Кримінального кодексу України «Незаконне розголошення лікарської таємниці». Згідно зі статтею 132 Кримінального кодексу України, розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або іншим медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – також тягне за собою кримінальну відповідальність.
Особа, яка отримала шкоду, пов’язану з обмеженням її прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про її позитивний ВІЛ-статус, має право звернутися до суду з цивільним позовом до винної особи про відшкодування шкоди за ст. 15 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ».