У масштабах регіону Східна Європа та Центральна Азія кожен третій зареєстрований випадок порушення прав пов’язаний із поліцейськими та правоохоронними органами. Представники цих структур порушують права на життя, свободу та фізичну недоторканність.
До Міжнародного дня прав людини виконавчий директор МБФ «Альянс громадського здоров’я» Андрій Клепіков розповів, як протидіяти порушенню прав людини щодо вразливих груп населення та пояснив, чи дійсно Україні вдалося подолати епідемію ВІЛ/СНІД.
Згідно з даними, які фіксує програма REAct, станом на 1 грудня 2021 року, в Україні з порушенням прав людини зіткнулися понад 1700 осіб із представників уразливих груп. З них:
- 379 осіб — пацієнти програми ЗПТ,
- 322 особи з-поміж людей, які вживають ін’єкційні наркотики,
- 540 осіб — люди, які живуть із ВІЛ,
- 167 — чоловіки, які мають секс із чоловіками,
- 101 — секс-працівники та секс-працівниці,
- 148 — люди, у яких туберкульоз,
- 59 — ув’язнені,
- 23 — транс*люди.
Так, наприклад, права споживачів наркотиків найчастіше порушують представники державних структур: у системі охорони здоров’я — 144 зафіксованих випадків, серед поліції — 94.
Що стосується загальної статистики по регіону СЄЦА, системою REAct було зафіксовано понад 6 тис. випадків порушення прав серед ключових спільнот. Фокус дослідження був традиційно на порушенні прав у контексті доступу до медичних послуг.
«Найбільшими порушниками прав людини є представники державної системи. Це і медична сфера, і поліція, силові структури. Зокрема, ми фіксували відмови у наданні медичних послуг, також були випадки, коли поліція відбирала препарати — і антиретровірусне лікування для людей із ВІЛ-статусом, і препарати замісної підтримувальної терапії для наркозалежних осіб. Ми втручалися, і тоді було вжито заходів — усе повертали. А порушники несли дисциплінарну відповідальність за свої дії. Проте глобально ця тема в Україні не обговорюється.»
Відповідно до даних UNAIDS, до кінця 2030 року у світі може померти 7 млн 700 тис. осіб із ВІЛ-статусом. Насамперед через бар’єри, пов’язані із порушенням прав людини. В більшій мірі це стосується відсутності доступу до препаратів або до медичних послуг, неможливості отримати консультації лікаря, дискримінації, відмови у лікуванні тощо. Нерідко лікарі розголошують діагноз пацієнта перед сторонніми та поводяться некоректно по відношенню до транс*людей.
Що стосується подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, ситуація за останні роки покращала.
«Якщо ще п’ять років тому кожна друга ВІЛ-позитивна людина в Україні знала про свій статус, то зараз це вже дві третини. Тобто це краще, ніж було, але ще далеко від ідеалу. В Україні розширилися програми та охоплення тестування, й лікування антиретровірусною терапією, що дало змогу знизити смертність. А це ще один дуже важливий результат. Але життя вносить свої непередбачувані моменти, такі як пандемія COVID-19. Адже під час пандемії у всьому світі знизився рівень тестування на ВІЛ та кількість людей, які були поставлені на лікування. І тут Україна — не виняток.»
За підсумками 2021 року, 70% усіх ВІЛ-позитивних людей в Україні, які дізналися про статус цього року, зробили це завдяки проєктам МБФ «Альянс громадського здоров’я». Фактично кожні три особи з чотирьох. Таким чином, Альянс не просто тестує всіх підряд, а й намагається виявляти найбільш ризиковані випадки.
Більше інформації читайте на інтернет-ресурсі «Новое время» в повній версії інтерв’ю з Андрієм Клепіковим за посиланням.