Українське законодавство гарантує право на охорону здоров’я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції України). Однак, на жаль, існують випадки, коли громадяни стикаються з відмовою медичних працівників у наданні медичних послуг та допомоги, у тому числі у госпіталізації.
Що при цьому слід мати на увазі та як діяти в такому разі?
- Насамперед потрібно знати, що розуміється під поняттям «медична допомога». Відповідно до ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Основи), медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.
- До медичної допомоги належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога (амбулаторна); третинна (високоспеціалізована) медична допомога (стаціонарна); паліативна допомога.
- Кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування (ст. 38 Основ).
- Також, у разі необхідності надання особі екстреної медичної допомоги, відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу», кожен має право звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання такої допомоги.
Невідкладним станом людини відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» вважається раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточенню і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин (ст.1 Закону). Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, є не допустимим і тягне за собою кримінальну відповідальність за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний надати таку допомогу, якщо йому відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого (ст. 139 Кримінального кодексу України).
- До речі, щодо поточної (не екстреної) потреби у стаціонарному лікуванні. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не пов’язує надання медичної допомоги лікувальними закладами чи надання будь-яких інших послуг з реєстрації чи проживання особи. Тобто, якщо особа зареєстрована за однією адресою (наприклад, у райцентрі області / в іншої області), а проживає за іншою (в обласному центрі / іншому місті), це не позбавляє її права звернутись до лікувального закладу за місцем фактичного проживання та вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги. Для цього такій особі потрібно звернутись до лікарні із заявою на ім’я головного лікаря, в якій викласти прохання поставити її на облік за місцем фактичного проживання, що мають за законом зробити.
Дії клієнта, якщо порушено його права, на отримання медичної допомоги.
- Насамперед має сенс звернути увагу медичного працівника – порушника, що права особи на отримання медичної допомоги, гарантовані чинним законодавством України (зазначені вище), незаконно порушуються цим медичним працівником та вимагати дотримання прав особи.
- Звернутися до головного лікаря медичного закладу із письмовою заявою (скаргою), в якій вимагати усунення порушення права на отримання медичних послуг та допомоги. Заяву зобов’язані зареєструвати, надавши вхідний реєстраційний номер.
- Якщо, раптом, попри очікування, це також не дало належного результату (на практиці це буває не так часто) – потрібно звернутися до міського або, навіть, обласного управління охорони здоров’я: http://moz.gov.ua/regionalni-upravlinnja із письмовою заявою (скаргою) на дії головного лікаря медичного закладу щодо відсутності реагування, в якій вимагати усунення порушення прав особи на отримання медичних послуг та допомоги, яку зобов’язані зареєструвати та відреагувати. Зазвичай цього достатньо для усунення порушення.
- Якщо клієнт залишився незадоволеним, він має можливість звернутися зі скаргою до Міністерства охорони здоров’я чи до суду.
- Також, у разі наявності наслідків відмови у прийнятті пацієнта, який потребував екстреної медичної допомоги або несвоєчасного надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребував, можливо звернутися із заявою до Національної поліції України на підставі ст. 139 Кримінального кодексу України за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний надати таку допомогу, якщо йому відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого.